Функціональне програмування проти об’єктно-орієнтованого: зважений підхід для розумних рішень у кодуванні

Код, який ви напишете сьогодні, ймовірно, переживе комп’ютер, на якому ви його створюєте. Обрана парадигма програмування — функціональна чи об’єктно-орієнтована — визначатиме не лише те, як працює код, але й наскільки легко його буде підтримувати, тестувати та адаптувати в майбутньому. Якщо ви лише знайомитеся з цими поняттями або хочете краще їх зрозуміти, ця стаття допоможе розібратися в обох парадигмах і порівняти їх.

Що таке функціональне програмування (FP)?

Функціональне програмування — це стиль програмування, в якому програми будуються за допомогою функцій. У FP функції є самодостатніми і не мають побічних ефектів, тобто не залежать від зовнішнього стану програми й не змінюють його. Такий підхід фокусується на тому, що потрібно вирішити, а не як це зробити. FP — це декларативна парадигма, яка вказує, що повинна робити програма, а не покроково пояснює, як вона це робить.

Основні принципи функціонального програмування:

• Незмінність (Immutability)
• Функції першого класу та вищого порядку
• Рекурсія
• Чисті функції (Pure Functions)
• Композиція функцій
• Референційна прозорість (Referential Transparency)

Що таке об’єктно-орієнтоване програмування (OOP)?

Об’єктно-орієнтоване програмування зосереджується на об’єктах — екземплярах класів, які об’єднують дані (атрибути) та функції (методи). OOP спрямоване на взаємодію об’єктів, а не на логіку, яка стоїть за цією взаємодією. Основні будівельні блоки OOP — це класи, об’єкти, методи та атрибути.

Основні принципи об’єктно-орієнтованого програмування:

• Інкапсуляція
• Абстракція
• Поліморфізм
• Наслідування

Ключові відмінності між FP та OOP

Функціональне та об’єктно-орієнтоване програмування — це дві філософії розробки ПЗ. Обидві прагнуть зробити код функціональним, читабельним і легким у підтримці, але роблять це по-різному.

FP фокусується на функціях і їхніх вхідних/вихідних значеннях. OOP — на об’єктах, які взаємодіють між собою. FP просуває передбачуваність і детермінованість, уникаючи спільного стану та побічних ефектів, що робить код коротшим і елегантнішим. OOP мислить категоріями реальних об’єктів і відносин між ними, що може призвести до громіздкого коду, особливо при великій ієрархії класів.

У FP дані незмінні, а результати однакові для одних і тих самих вхідних параметрів. В OOP важливо приховати внутрішній стан об’єкта через інтерфейси (інкапсуляція) і надавати лише необхідні методи взаємодії.

FP зазвичай використовується у функціональних мовах програмування, таких як Haskell, Lisp, Scheme. OOP популярне в імперативних мовах, як-от Java, Python, C#. Проте багато сучасних мов, зокрема Python та JavaScript, підтримують обидві парадигми — вони мультипарадигмальні.

Висновок

Не існує універсального рішення щодо вибору між функціональним і об’єктно-орієнтованим програмуванням. FP забезпечує чистий і передбачуваний код через незмінність та чисті функції, тоді як OOP ідеально підходить для моделювання складних систем зі станом. Обрана парадигма має слугувати вашим цілям, а не обмежувати вас. Обидва стилі прагнуть ефективної розробки, але йдуть до цього різними шляхами.

Із розвитком мов програмування межі між парадигмами стираються, і майбутнє, найімовірніше, належатиме мультипарадигмовому підходу до розробки.